Українська оборонна лінія

ІСТОРІЯ ПРИОРІЛЛЯ

У 1730 році за рішенням російського уряду (указ Сенату від 1730р. в Санкт-Петербурзі) для оборони кордонів Російської держави, Лівобережної і Слобідської України від нападів кримського ханства було прийнято рішення про будівництво Української оборонної лінії. Будувалася Українська оборонна лінія за проектом і під керівництвом генерал-майора Дебріньї. Щорічно на лінії працювало близько 40 тисяч селян та козаків. Загальний обсяг виконаних земляних робіт, за сучасними підрахунками, перевищував 20 мільйонів метрів кубічних. Розпочиналась оборонна лінія біля Дніпра, неподалік містечка Орлик, продовжувалася уздовж Орілі, по Берестовій та Береки і закінчувалася на річці Сіверський Дінець, коло міста Ізюм. На лінії було збудовано 16 фортів, 57 редутів, 87 реданів, 3 кавальєри, ряд лютенів, а також укріплення біля фортів берегом річки. Поперед лінії розташувалися сторожові форпости і бекети з редутами, блокгаузами та сигнальними вежами. (Форт – велике довговременне перед кріпосне споркдження яке будувались на основних шляхах під час набігів завойовників).

Назви фортів походять  від назви полків, які були сформовані на території Росії та зняті з Бєлгородської оборонної лінії і поселені в фортах Української оборонної лінії. 

„Хроника  Российской имперапорской армии” часть V 
C. – Петербург. 1852г.
„ ... съ дополненіем внов-набранными людбми прежних же службъ и однодворцами 
губерній Белогородской и Воронежской, въ 1731 году, составились
регулярные полки, шеснадцать конныхъ и четыре пешихъ: Рыльскій
Путивльскій, Курскій, Севскій, Белогородскій, Брянскій, Старосколь- 
скій, Валуйскій, Новоскольскій, Лівенскій, Елецкій, Воронежській, Ор-
ловскій, Козловскій, Тамбовскій, Ефремовскій, Ряжскій, Борисоглебскій,
Слободскій и Белевскій. 19-го Марта 1736 г., все сія двадцать полковъ,
по приведеніи каждаго въ 1,135 чел. И по устройстве пешыхъ кон- 
ными, поселены на Украинской линіи, подъ названіемъ Укринскаго
Ландмилицкаго Корпуса …”. 

Для будівництва фортів Української оборонної лінії був використаний природній рубіж, річки Оріль, Берестова і Берека. Форти Української оборонної лінії, на річках Оріль, Берестова та Береці  були збудовані на правому березі  і тільки в місцях знаходження бродів та переправ. Форти перекривали шлях завойовникам. Захисники форту, якщо вчасно не приходила допомога, були приречені на загибель, але на протязі тривалого часу, в залежності як був укріплений форт, захисники форту могли успішно стримувати наступ основних сил завойовників.

Споруджувалася Українська оборонна лінія за зразковим (типовим) проектом польового бастіонового типу. Орловський і Лівенський форти були п’ятибастіоновими, решта — чотирибастіоновими.  Форт Орловського полку (м.Царичанка), Лівенського полку (с.Лівенське), Ряжського полку (с.Ряське), Козловського полку (с.Залінейне) будувались - у малий профіль, а решта 12 фортів будувалась у повний профіль Висота земляних валів фортів повного профілю сягала 8-10 метрів, ширина ровів — від 12 до 18 метрів, глибина — від 5 до 6 метрів. Вали й рови фортів малого профілю були менших параметрів. Форти розміщувались на правому березі р.Оріль, Берестової та Береки в місцях бродів та переправ. (Для тих, хто вивчатиме історію села, слід звернути увагу, що форти будувались тільки на березі річки в місці знаходження бродів та переправ).

Стіни форту будувались із загострених до верху дубових брусів (паль), вертикально вкопаних у землю у вигляді частоколу, висотою 3-3,5 метра  По периметру форту у рівній місцевості розчищалась відкрита площина — еспланада. (Еспланада Ряжського форту пізніше стала центром села Ряське). Форти мали вилазки, що виводили до води, тобто до річки. Для створення перешкод ворогу влаштовували: надолби — обрубки колод, вертикально закопані в землю, в шаховому порядку (одна з таких перешкод зберігається до цього часу в селі Ряське, яка під час укріплення Ряжського форту, за особистим проектом генерал-фельд-маршала Бурхарда Хрістофора Мініха, була затоплена водами річки Оріль); частик — загострені дубові кілки на валах. Рови, якщо це було можливо, заповнювались водою. (Рів Ряжського форту був заповнений водами річки Оріль).

По кутах стін форту будувались бастіони у вигляді п’ятикутника, які сильно виступали за лінію стін форту і це давало змогу вести обстріл і уздовж стін форту з гармат. Еспланада по периметру форту та можливість вести обстріл з гармат уздовж стін форту робило форт, неприступним. Усередині кожного форту знаходились казарми, залоги, будинок коменданта, пороховий льох, цейхгауз, провіантський “магазейн”, колодязь, вартівні та інше. Біля головних воріт через рів вів міст. Пізніше біля фортів влаштовувалися полкові слободи з відповідним житлом, громадськими і господарськими спорудами, які і започаткували сучасні села Ряське, Лівенське, Іванівка, Федорівка та інші. 

Форт Ряжського полку (с.Ряське) був збудований на високому правому березі річки Оріль, в місці знаходження 4 бродів — від сучасної садиби Л.М.Приходи до садиби В.М.Лаушкіна. Редан, збудований перед головними воротами, досягав сучасної території Ряськівської школи. Форт Ряжського полку на північному заході та південному сході мав допоміжні ворота, а також ворота до річки, тобто з виходом до води. Всередині форту знаходились казарми залоги, будинок коменданта, пороховий льох, цейхгауз, провіантський “магазейн”, колодязь та інші споруди. По кутах стін форту розміщувалися чотири бастіони, в яких знаходились  гармати. Допоміжні оборонні споруди на південний схід досягали території сосногового лісу, а на північний захід — до садиби С.Г.Тютюнника.

У 1730 році русло р.Орілі проходило попід сучасним лісом, звідки і походить назва Стара Оріль. Між руслом річки Оріль та фортом у той час були луки. З південного сходу була збудована перешкода для кінної атаки з колод (паль) у п’ять радів у шаховому порядку, яка давала час захисникам форту для перезарядки гармат та рушниць.Така ж перешкода знаходилась на північному заході від форту.

У 1733 році нагляд за спорудженням Української оборонної лінії та командування військами  Української оборонної лінії  було доручено генерал-фельдмаршалу Г.фон Мініху.

Народився граф Бурхард Христофор Мініх, син таємного радника, в маєтку Нєйєн-Гунторф, коло Ольденбурга 9 травня 1683 р. Виховувався і отримав освіту під наглядом свого батька, який завідував греблями у графствах Ольденбургеком і Дельменгоретськім, а також займався фортифікацією і гідравлікою,  і з малих років привчив малого сина Мініха креслити плани, читати описи гребель та шлюзів, готував його з молодих років в інженери. З 1721 року Мініх — на службі в Російській Армії. Петром І було доручено Мініху накреслити новой план укріплень міста Кронштадт. В 1722 р. за проектом Мініха велось будівництво шлюзів, які забезпечували безпеку судноплавства по річці Неві і прокладав шлях між двома берегами річки від Ладожського озера до Балтійського моря. У 1724 році Мініх закінчував будівництво каналу, який зєднував річки Волхов з Невою, відомий, як Ладожський канал.

Петро І  в Сенаті, в присутності Мініха сказав про нього: „Он скоро приведет канал к окончанию. Из всех иностранцев, бывших на моей службе, лучше всех умеет предпринимать и производить великие дела: содействуйте ему во всем!”.

Після сметрі Петра І Мініх був забутий і тільки в 1734 році після взяття Варшави руськими військами під командуванням генерал-айшефа Лессі (за походженням ірландець), який готувався до взяття Данціга, і, незадоволений його підготовкою до штурму, Бірон вимушений був звернутись до графа Мініха, якому було доручено командувати армією. 25 лютого Мініх прибув до міста Данціг. 27 квітня відбувся штурм міста, і місто було взято в облогу. 18 червня місто Данціг було здане при умові, що місто присягне польському королю Августу ІІІ і заплатить за збитки два мільйони єфімків. Після взяття міста Данціг Мініх приїжджає на Українську оборонну лінію.

 

Читати повну версію

Логін: *

Пароль: *